МАНІПУЛЯЦІЯ ЯК ОСНОВНА МОДЕЛЬ СУЧАСНОГО СПІЛКУВАННЯ

                           

Сьогодні кожна людина намагається контролювати будь-яку ситуацію і тому у своїй професійній діяльності і особистому житті вдається до різних механізмів маніпулювання. Маніпуляції активно впливають на свідомість людини, вносять в її життя нестабільні, неприємні моменти.

В кожній людині є та частина душі, яка свідомо вдається до всіляких хитрощів, щоб контролювати ситуацію і досягти своєї мети (частіше корисливої). Вона називається маніпулятором. Тому можна сказати, що в певному плані кожна людина є маніпулятором, а проявляється це залежно від обставин і самої людини. 

Маніпулятивне спілкування передбачає вплив на партнера зі взаємодії з метою досягнення своїх прихованих намірів і цілей. Маніпуляція має за мету досягнення контролю над поведінкою й думками іншої людини. Основна особливість при маніпулятивному спілкуванні: партнер не інформує свого співбесідника про істинні цілі їхньої розмови, вони їм приховуються або підміняються іншими. Отож маніпуляція – це приховане управління людьми та їхньою поведінкою

Існує декілька особливостей маніпулятивної поведінки, які відрізняють її від інших моделей спілкування.

Ефективність же маніпуляції залежить від уміння маніпулятора використовувати психологічно уразливі позиції людини. Отже, розглядаючи маніпуляцію з моральних норм спілкування, а також мотиваційного й когнітивного аспектів, з’ясовується проблема негативних наслідків у стосунках між партнерами:

-   у маніпулятора формується уявлення про людину як про засіб досягнення цілей, що з часом оформлюється в звичку розпоряджатися партнером; 

-   партнер сприймається не як найвища цінність, а як носій певних, потрібних маніпуляторові властивостей;

-   у маніпулятора виникає егоцентризм, одностороннє бачення партнера й себе, нездатність і небажання індивіда реально оцінити ситуацію, зосередженість на власних інтересах.

                                     

У 3. Шострома, який вважав маніпулювання злом і основним лихом сучасної людини (див. Шостром, 1992), останнім часом з'являється все більше прихильників. Е. Л. Доценко, наприклад, бачить руйнівний ефект маніпуляції в розчепленні особистості адресата, її невротизації, підвищенні «роботоподібності», податливості до зовнішнього впливу. Засоби маніпулятивної дії він групує відповідно до основних ознак маніпуляції:

1.   Прихований характер маніпулятивного впливу забезпечується багатовекторністю впливу — вирішенням відразу декількох задач. Наприклад, відвернення уваги адресата, утримання уваги на необхідному рівні, зниження критичності адресата, підвищення власного рангу в його очах, ізоляція адресата від інших людей тощо.

2.   Для чинення психологічного тиску використовується адекватні цілям прийоми: перехоплення ініціативи, введення своєї теми, скорочення часу ухвалення рішення, рекламування себе або натяк на широкі зв'язки і можливості, апеляція до присутніх.

3.   Проникнення в психічну сферу адресата відбувається через психічний автоматизм — структурно-динамічне утворення, актуалізація якого з високою вірогідністю приводить до стандартного результату, будь то мотиваційна напруга (прагнення до успіху, грошей, слави, сексуального задоволення) або певна дія. «Струнами душі» може виявитися будь-який значущий мотив: переживання через невисокий зріст, повнота, хвороби, гордість об'єкту впливу за власне походження, нетерпимість до певного типу людей, цікавість, хобі тощо. Граючи на різних інтересах і потребах адресата і одночасно на його побоюваннях, несвободі або нерозторопності, маніпулятор може досить тривалий час утримувати адресата в межах своїх можливостей і впливати на нього.

4.   Експлуатація особистісних якостей адресата з метою імітації процесу ухвалення рішення ним самим. Перший крок — створення (або актуалізація) стану конкуренції мотивів. Актуалізувати можна лише те, що вже є у внутрішньому світі людини, потрібно лише дістати доступ до того або іншого потягу чи бажання людини. Як тільки доступ буде отриманий, потяг буде актуалізований, розбуджена енергія почне діяти без зовнішньої підтримки. Другий крок — зміна спонукальної сили конкуруючих мотивів (зміна цінності одного з них, зміна ціни досягнення, управління оцінкою вірогідності досягнення цілей тощо).

Щодо механізмів маніпулятивної дії слід зазначити, що вони однакові при будь-якому психологічному впливові — це, в першу чергу, психічні автоматизми і мотиваційне забезпечення. Будь-які засоби психологічного впливу, включаючи маніпулятивний, — це докладання зусиль з боку відправника впливу. З погляду технології нічого більшого зробити не можна, далі енергія впливу повинна працювати сама — від маніпулятора її проходження вже не залежить.

Відносно позитивного розвиваючого впливу спостерігається те ж саме. Можна дати людині імпульс до зміни, але не можна провести цю зміну (її творцем є тільки сама людина). Так само людина не може прожити ні хвилини чужого життя. На додаток відмітимо, що чим більшою кількістю стереотипів обтяжена свідомість людини, тим легше маніпулятору досягти своєї мети, оскільки він грає на несвободі особи.

Кінцева спрямованість маніпулятивної дії диктується прагненням маніпулятора перекласти відповідальність за скоєне на свою жертву. Саме це обставина і визначає негативне ставлення до маніпуляції, унаслідок наявності в ній руйнівного початку. Звідси випливає необхідність уміти розпізнавати маніпуляцію і захищатися від неї.
                

Незмінно властива будь-якому маніпулятору ознака — це прагнення заволодіти волею партнера. Маніпулятор завжди прагнутиме поставити вас в підлегле, залежне положення. Цю залежність він черпатиме у ваших слабкостях, страхах, в будь-яких бажаннях, від яких ви не вільні (бажання грошей, влади, слави, визнання, любові).

Друга відмітна ознака маніпулятора — обман, лицемірство в його поведінці: солодкувате підлабузництво, прагнення догодити або невідв’язність, відчуття того, що він чогось не договорює і «темнить».

Третю відмінність маніпулятора ви завжди виявите в його думках, де звучатиме заклик не до об'єднання, а до відокремлення. Він переконуватиме вас в необхідності боротьби «за місце під сонцем» («кількість місць дуже обмежена»), в необхідності позиції сили — «чим більше твоя сила і здатність контролювати інших, тим вище ти піднімаєшся як господар положення», «з людьми потрібно не дружити, а сварити їх між собою, щоб швидше перемогти». Інтрига — улюблений коник маніпулятора. Інша людина — це завжди лише засіб досягнення власних цілей.

Звичайно, майстерно виконану маніпуляцію відразу розпізнати дуже важко, але якщо покладатися на власну інтуїцію, то вона завжди підкаже, що «тут щось не так». Потрібно, в першу чергу, прислухатися до власних відчуттів. Якщо виникає відчуття, що ви поступаєте всупереч своїй волі і врозріз з вашими правилами, що партнер чогось недоговорює тощо, то приступайте до захисту від маніпулятивної дії. При цьому слід пам'ятати, що втеча, агресія, плач і істерика є дитячими способами психологічного захисту і найчастіше також носять руйнівний характер. Е. Л. Доценко, наприклад, припускає, що ефективнішими будуть такі дії, як пропозиція співпраці, руйнування сценарію боротьби, викриття таємних намірів маніпулятора за допомогою прямих або непрямих питань, з наданням йому права зберегти своє обличчя (оскільки партнер винен сам переконатися в неефективності своїх дій) (Доценко, 1997).

При спілкуванні з маніпулятором повинні переважати:

>     логіка активно-вичікувальної позиції (щоб виграти час і отримати підтвердження певним своїм припущенням, ставте питання). («Говорите, колеги незадоволені роботою Іллі Петровича? А що конкретно Ви маєте на увазі, Олена Михайлівна?»);

>     почуття такту і самовладання (не заглиблюйтесь в ситуацію дуже емоційно, зберігайте відстороненість). («Ти, звичайно ж, маєш рацію, Тимофій, вони нас одурюють, що товар не йде, але давайте почекаємо ще тиждень»);

^ віра в здатність партнера відмовитися від боротьби і віра в свої сили (головне — не пересилити, а осилити). («Я знаю інший спосіб вирішення цієї ситуації, який допоможе обійтися нам без кровопролиття. Що, якщо ми ...»);

^ намір перервати звичний, нав'язаний сценарій і прагнення запропонувати свій, нестереотипний, не відповідний очікуванням опонента. (відповідь на натяки про зайву вагу - «А я чула, що зараз дуже модно і корисно не худнути, а харчуватися всім, чим хочеш, але головне, щоб це було приготовано зі свіжих продуктів. Хочете, розповім один простий рецепт?»);

^ налаштованість на спільне вирішення проблеми. («Я, можливо, і користуюся довірою у боса, але давайте разом скажемо йому про цю проблему»).

Необхідно також пам'ятати, що завжди є «аварійний» вихід з ситуації — можна перервати контакт під слушним приводом, повернувшись до нього при перший відповідній нагоді (коли ви будете достатньо готові і сильні для протистояння). Будь-які негативні відчуття повинні бути перероблені (інакше можуть зруйнувати вас), а їх енергія може бути використана для поліпшення відносин.

Провідним же чинником в опорі зовнішньому тиску і маніпулюванню, на думку багатьох психологів, виступає особистісний потенціал, особиста сила, яка є стійкістю до зовнішнього впливу і одночасно силу впливу на людей. Вона припускає індивідуальну цілісність і включає наступні змінні:

-       «складність» внутрішнього світу;

-       багатство змістових зв'язків із зовнішнім світом;

-       «укоріненість» особистісних структур (особа має глибоке коріння);

-       ясність внутрішніх пріоритетів і поступливість в непринципових моментах;

-       гнучкість в засобах і стійкість в цілях;

-       духовна зрілість, коли життєві цілі такі, що лежать поза межами досягнення в рамках одного людського життя.

Особистісна сила тим вища, чим вища духовність людини. Виходить, що протидіяти чужому впливові можна за допомогою свого особистого впливу. Як не дивно, хитрому, лицемірному маніпулятору найлегше може протистояти не іншій, майстерніший маніпулятор, а людина доброзичлива, відкрита, щира, позбавлена відчуття заздрості і агресивності, але при цьому мужня, безстрашна і, через всі ці якості, мудра.

Таким чином, особистий потенціал, що включає духовну зрілість і свободу від всякого роду стереотипів, є одночасно потенціалом особистого впливу і протистояння чужому.

Прийнятність маніпуляції залежить від того, чи використовується вона як стратегія, як основний і постійний засіб впливу, або ж як тактика, як ситуативний і непрямий засіб впливу. У першому випадку маніпуляція виступає як специфічна установка на спілкування, хоча тактики, використовувані людиною, можуть бути і неманіпулятивними — саморозкриття в бесіді (егоцентричне), співчуття і увага, готовність допомогти тощо. В другому випадку маніпуляція виступає як засіб опосередкованої спонуки для створення додаткової мотивації (наприклад, у вихованні і навчанні) або як засіб захисту від чиїхось небажаних дій (у ситуації тиску, примушення).

Отже, макіавеллізм як особистісна характеристика відбиває невір’я суб’єкта в те, що більшості людей варто довіряти, що вони альтруїстичні, незалежні й мають велику волю. Вони схильні в спілкуванні обманювати й використовувати лестощі для успішного впливу на інших людей. Установлено наявність зворотної залежності між рівнем макіавеллізму й співчуттям . Тому можна припустити, що соціальна відверненість є однією з важливих характеристик подібних людей. Ці люди більш комунікабельні й переконливі незалежно від того, чи говорять вони співрозмовникові правду або брешуть, вони більше точні, чесні в сприйнятті й розумінні себе й інших. Узагальнена характеристика вираженої макіавеллістичної особистості, встановлена західними вченими: розумний, сміливий, амбіційний, домінуючий, наполегливий, егоїстичний.

Крім того, у якості важливих додаткових факторів, що сприяють розвитку схильності (наміру й бажання) маніпулювати іншими людьми, можна розглядати так звану „загальну безглуздість життя”, що сполучається з незадоволеністю сьогоднішнім днем і схильністю вірити, що в житті нічого не можна змінити. Тобто, очевидно, можна говорити про те, що розвитку схильності маніпулювати іншими людьми сприяють незалежність суджень і поглядів, критичність, уміння бачити плюси й мінуси ситуації, індивідуалізм. При цьому відсутність цілей у житті й незадоволеності сучасним моментом, можливо, призводять до розвитку скептицизму й цинічного ставлення макіавелістів, як до життя, так і до людей. Необхідно враховувати, що реальний представник маси дуже різноманітний, але в нього є загальна якість – бажання одержати інформацію. Він зовсім відвик думати над словом і, часто, не здатний оцінити стилістичні вишуканості, більше того вони йому можуть бути зовсім не зрозумілі. Людина маси кваплива, сприймає інформацію швидко, швидко, не поринаючи в який-небудь аналіз або насолоду словом. Її життєва позиція пов’язана з відмовою від розумової діяльності, відсутністю власної думки, пошуком готової відповіді. У зв’язку із цим, «заощаджуючи» мислення, вона вибирає тільки потрібну, на її думку, інформацію. Вона приймає за істину шаблони, які їй рекомендують, дуже любить „корисні поради”, податлива впливу стереотипного мислення. Всі ці якості обтяжені емоційною апатією. Тому вона недовірлива, шукає допомоги, не має чіткої уяви про свої права й можливості.